Повернення Короля. Страница 1

Повернення Короля

© J.R.R. Tolkien, The Lord of the Rings: The Return of the King, 1954.

© А.В. Немірова (переклад з англійської), 2003.

Частина п'ята

Розділ 1 МІНАС-ТІРІТ

Пін виглянув з-під Гандальфового плаща, не розуміючи, чи прокинувся він, чи сон все ще морочить його. Вітер гудів у вухах, земля зникала в темряві; нічого не було видно, тільки зірки та піднебесні гори на півдні, на самому небокраї - і зірки, і гори теж зникали в далечині. Ще не зовсім прокинувшись, Пін спробував збагнути, котра година, і пригадати подробиці подорожі, але пам'ять ще спала. Шалена безупинна скачка, матовий відблиск золотих покрівель на світанні, великий порожній дім Теодена. Щойно вони встигли сховатися там, як небо перекреслила крилата тінь, і люди затерпли, і обличчя їхні зблідли... Але Гандальф заспокоїв гобіта, втішив, і той притулився у якомусь кутку, чуючи крізь неспокійну дрімоту кроки, голоси, розпорядження Гандальфа. Надвечір вирушили далі. Це була,вже друга... ні, третя ніч після пригоди з паланті-ром. Пережиті страхи відразу розвіяли сон: Піна затрусило, вітер заскиглив грізно та зловісно.

По небу розлилось світло, немов заграва від пожежі. Пін пощулився: якій недолі назустріч везе його Білий Вершник? Гей, та це ж лише повний місяць сходить! Отже, ніч тільки починається, їм ще їхати та їхати. Пін потягнувся, щоб розім'яти спину, і запитав:

- Де це ми, Гандальфе?

- В Гондорі, - відповів той. - Колись ця область звалась Аноріен.

- Леле! - скрикнув Пін і схопився за плащ мага. - Що це? Вогонь, їй-бо, вогонь! Чи тут живуть дракони? Дивись, онде ще один!

Замість відповіді Гандальф голосно наказав своєму коню: [5]

- Вперед, Тінеборе! Не слід гаяти часу! Поглянь: вогні кличуть на допомогу. Війна спалахнула! Вогонь на Амон-Діні, на Ейленасі, і далі на захід - Нардол, Ерелат, Мін-Рімон, Каланход і Хальфіріен на кордоні Рохану!

Однак Тінебор сповільнив ходу, потім пішов ступою, закинув голову і заіржав. З темряви йому відповіли якісь коні; прогриміли копита, троє верхівців промайнули повз них, немов привиди, і зникли на заході. Тоді Тінебор напружився і помчав стрімко учвал, і ніч, мов розбійник, засвистала їм услід.

Пін знову поринув у дрімоту, і розповідь Гандальфа про звичаї Гондору погано доходила до нього.

- З давніх-давен на найвищих вершинах, по кордонах просторої держави тримали заготовлений хмиз на багаття і чергували гінці зі свіжими кіньми, щоб будь-якої хвилини за наказом володаря розпалити вогнище і мчати на північ до Рохану та на південь до Белфалату. Давно вже не випадало горіти цим багаттям. А ще раніше вони і зовсім не були потрібні, бо королі Заходу мали палантіри... - Пін здригнувся, але чарівник додав: - Спи, нічого не бійся. Ти не до Мордору їдеш, а до Мінас-Тіріту. Там будеш у безпеці, наскільки це зараз можливо. Якщо Гондор загине або Перстень дістанеться Ворогові, тоді вже й у Гобітанії не сховаєшся...

- Вже ти знаєш, як розрадити, - буркнув Пін і знову задрімав. Засинаючи, він побачив білі вершини, як острови серед моря хмар, і подумав: чи живий ще Фродо та де він зараз? А Фродо у цей же час дивився на той же місяць, чекаючи на світанок.

Розбуркав Піна гомін багатьох голосів. Уже розвиднялося, але холодний сірий морок заступав світло. Минула ще доба - день у сховищі та ніч у дорозі. Тінебор розпалився, шкіра його парувала, але голова була гордо піднесена, як і раніше. їх обступали кремезні люди в цупких плащах, за ними можна було помітити напівзруйнований мур; заклопотано снували, хоч було ще дуже рано, робітники з молотками та кельмами, десь грюкали кувалди, рипіли підйомні корби. Де-не-де горіли смолоскипи та ліхтарі. Люди розмовляли з Гандальфом - йшлося про Піна.

- Тебе ми знаємо, Мітрандіре, - казав один з воїнів. - До того ж ти назвав один з паролів Семи Кіл. Але твого [6] супутника ми бачимо вперше. Хто він? Карлик з півночі? Ми в цю скрутну годину не можемо приймати чужинців, хіба що досвідчених вояків, на чию відвагу та вірність можна покластися...

- Я можу поручитися за нього перед Денетором, - сказав Гандальф. - А щодо мужності, то її зростом не вимірюють. Мій супутник зазнав більше битв та випробувань, ніж ти, Інгольде, хоч ти й удвічі вищий за нього. Ми прибули до вас прямо з лігвиська Сарумана, щоб сповістити про перемогу над зрадником; мій супутник дуже втомлений, інакше я розбудив би його і познайомив вас. Звати його Перегрїном, це справжній чоловік великої сміливості.

- Чоловік? - із сумнівом перепитав Інгольд, решта почала сміятися.

- Ніякий я не «чоловік», - вигукнув Пін, забувши про сон. - Нічого подібного! Я не чоловік і не воїн, я - гобіт, хоча мені й доводилось битися, коли не було іншого виходуі

- Не всякий із славетних воїнів міг би відрекомендуватися краще! - схвально відгукнувся Інгольд. - А що таке «гобіт»?

- Напіврослик, - відповів Гандальф. (Гондорці збентежено перезирнулися.) - Ні, не той. Це його друг та родич.

- А також його товариш у поході, - додав Пін. - З нами був ще Боромир, він врятував мене у снігових заметах, а потім загинув, захищаючи нас від орків.

- Помовч! - перервав його Гандальф. - Цю сумну новину щонайперше належить повідомити батькові.

- Ми вже тут самі здогадуємося, - відповів Інгольд. - Були знаки... Ну, якщо це так, рушайте не зволікаючи. Намісник Мінас-Тіріту, звичайно, захоче побачити того, хто несе останнє вітання від сина... хай буде він людиною чи...

- Гобітом, - підказав Пін. - Навряд чи я зможу багато зробити для вашого володаря, але все, що мені під силу, зроблю на пам'ять про Боромира...

- Щасти вамї - сказав Інгольд. Воїни розступилися, Тінебор пройшов крізь вузьку браму.

- Підтримай Денетора доброю порадою в чає, тяжкий для нього і для всіх нас, Мітрандіре! - попросив Інгольд [7] навздогін. - На жаль, ти знову прийшов вісником горя та лиха...

- Я приходжу, коли потрібен. А якщо хочеш поради, то послухай: ви пізно взялися лагодити Пеленорські мури. Проти сили, яка насувається, кращий захист - хоробрість та надія. Я везу не лише погані новини. Відкладіть молоти, час гострити мечі!

- Ми закінчимо до вечора, залишилася остання ділянка, найбезпечніша, на шляху до союзного Рохану. Чи не знаєш, що там відбувається? Чи прийдуть роханці на допомогу?

- Повинні прийти, але вони вже витримали не одну битву вдома, у вашому тилу. Отже, зараз цей шлях, як і всі інші, вже не веде до мирного краю. Будьте уважні! Якби не Гандальф, старий віщун, ви нині чекали б з Аноріену не роханську кінноту, а ворожу рать. Все ще може статися. Прощавайте і пам'ятайте: пильність - головне!

Раммас-Ехор, Захисний Мур, був побудований чималими зусиллями, коли на Ітіліен лягла ворожа тінь. Мур тягнувся більше ніж на десять ліг, оточуючи рівнину Пеленнору. Родючі, виплекані землі пологими терасами спускалися до заплави Андуїну. На північному заході відстань між стіною та Головною брамою столиці дорівнювала чотирьом лігам; тут вона була особливо високою та надійною і пролягала по стрімких урвищах понад вузькою при-річною долиною. Шлях від бродів та мостів Осгіліату, що був прокладений на високому насипі, брукованому камінням, перетинав стіну попід брамою з барбаканом. На пів-деному заході мур підходив найближче до міста лише на одну лігу. Там Андуїн, огинаючи плавною дугою кручі Емін-Арнену, в південному Ітіліені, круто повертав на захід, а стіна нависала прямо над берегом, де знаходились причали гавані Харлонд, куди приставали для розвантаження кораблі з пониззя, з південних провінцій. Затишні хутори були оточені полями, садами, за господами розташувались стодоли, клуні, кошари для овець та корівники; багато чистих малих річок збігало по долині до Андуїну. Одначе тут мешкала лише невеличка частина землеробів та пастухів Гондору. Окрім населення семи округів столиці, гон-дорці мешкали також у підгірних долинах Лоссарнаху та далі на південь у краї п'яти швидких річок Лебенніну. Між горами та Морем мешкали колись нащадки забутого народу, [8] що жив там ще за часів Чорної Навали, до появи королів; тепер це плем'я злилося з гондорцями, успадкувавши від своїх пращурів тільки смагляву шкіру та маленький зріст. Найвіддаленішим підлеглим краєм, Белфалатом, володів Імраель, нащадок славнозвісного роду; в його країні не були рідкістю люди з очима сіро-зеленими, кольору Моря.